Уявіть, що ви студент і здали якусь письмову роботу, але оцінку за неї не отримали – викладач просто її повернув із підписом «Відведеного мені часу не вистачило, аби перевірити вашу роботу». Щось нереальне, чи не так? Мало кому відомо, що викладачеві оплачують лише двадцять хвилин перевірки письмової роботи. А, наприклад, за те, що викладач керує курсовою, перевіряє по кілька разів ваші розділи, креслить, радить, дає літературу, слідкує за оформленням – за все це йому оплачують усього дві години.

Кілька місяців тому в МОН почали шукати вихід із цієї ситуації. Міністерство задекларувалонамір збільшити кількість оплачуваних годин, аби була змога зменшити загальне навчальне навантаження та вивільнити час викладачів для наукової роботи. Проте, за класикою жанру, на обговорення був винесений проект, який має абсолютно протилежну мету.

На сайті МОН висить проект наказу, який, як і його чинний аналог, установлює, скільки годин «важить» кожний тип навчальної роботи. Тобто цей документ є надзвичайно важливим, адже саме він визначає, скільки навчальної роботи повинен зробити викладач, аби набрати свою ставку – до 900 годин на рік.

На перший погляд, ніби пропонують збільшити деякі норми: за керівництво курсовою ‑ із 2-х до 5-ти годин, за перевірку письмових ‑ із 15 до 30-ти хвилин тощо. Однак ці збільшення прописані із прийменником «до», тобто до 5 годин, до 30-ти хвилин. Інакше кажучи, університети самі будуть визначати, скільки саме в цих межах викладач буде мати оплачуваного часу за той чи інший вид роботи.

Пригадайте, як нещодавно пан Табачник усіх заспокоював у справі збільшення норми співвідношення викладач/студент до 18-ти. Міністр запевняв, що громадськість невірно зрозуміла заплановані реформи, мовляв, ішлося про крайню межу 18, тобто може бути і 17, і 10, і 5. За іронією долі на цей раз прийменник «до» несе недвозначну небезпеку для викладачів і заперечувати це міністру просто непристойно. Та це ще не усі подарунки на 1 вересня – за деякі види робіт кількість годин просто зменшена. Наприклад, за перевірку екзаменаційної роботи тепер не 30, а 20 хвилин, за керівництво дипломною бакалавра 5 замість 20,5 години.

Закордонний досвід

Загалом здоровий глузд підказує, що виміряти, скільки часу викладач витрачає на перевірку робіт, проведення іспитів, керівництво дипломами та інші навчальні роботи, просто неможливо. Не буде перебільшенням сказати, що всі ці норми абсолютно суперечать астрономічному часу. Винятком є лише самі заняття, що тривають від дзвінка до дзвінка.

За кордоном це прекрасно розуміють: спитайте американського професора, скільки хвилин йому відводять на перевірку есе? Людина вас просто не зрозуміє. В університетах США навчальне навантаження викладачів рахується заняттями, тобто тим, скільки пар на тиждень проведе викладач. Американська асоціація професорів (The American Association of University Professors) рекомендує максимальне тижневе навчальне навантаження 4‑6 пар на тиждень залежно від того, бакалаври це чи магістри. Варто додати, що асоціація застерігає, що таке навантаження є саме максимальним, тобто далеким від оптимального, підкреслюючи, що від того, наскільки низькою є ця планка, залежить успішність університету, якщо він претендує на наукові розробки.

У Польщі законодавство передбачає практику, яка нагадує щось середнє між українським та американським варіантами. Навчальне навантаження там поділене на два види – заняття та все інше. Цей набір усього іншого та «вагу» кожного з видів навчальної роботи в ньому визначають навіть не університети, а ради факультетів, а інколи самі кафедри. Наприклад, Школа іноземних мов Варшавського університету поза практичними заняттями визначає лише два інших види навчальної роботи – розробку нового курсу (до 40-ка годин) та підготовку освоєння нових дидактичних матеріалів (до 30-ти годин). Нагадаю, що український набір передбачає понад 30 різних видів навчальної роботи. Водночас польське законодавство визначає навчальне навантаження для науково-педагогічних працівників у межах 120‑240 академічних годин на рік, а для педагогічних посад передбачено від 240 до 540 академічних годин на рік. Тобто університетські викладачі, які проводять дослідження, витрачають на заняття та «набір усього іншого» максимум одну сьому річного робочого часу.

Українські реалії

Здавалось би, що, збільшуючи кількість годин за деякі види робіт із приставкою «до», МОН дає університетам довгоочікувану свободу самим визначати вагу цих робіт. Однак за умов нестачі коштів і надмірно високого річного обсягу навчальних робіт (900 годин) жодної свободи університети не отримують – на них просто перекладають відповідальність за чергове збільшення навантаження на викладачів. Не можна вдавати та говорити про зменшення навантаження на викладачів, по-перше, без закладених у бюджет додаткових витрат і відповідно створених нових ставок і, по-друге, без зниження максимально допустимого річного обсягу навчальної роботи.

В ідеалі було б добре повністю відмовитись від цього переліку навчальних робіт з його нормами, бо він не має нічого спільного з тим часом, який реально витрачають викладачі. Теоретично зробити це не так уже і складно, адже перелік існує лише для того, щоб якимось чином заповнювати величезних «кошик» річного навантаження. Тобто це взаємопов’язані речі ‑ щоб набрати 900 годин, не вистачає самих тільки занять, і треба придумати ще якісь види робіт та ще й вигадати їхню «вагу». Таким чином, якщо зменшити загальну кількість педагогічного навантаження, відпаде потреба в абсурдних калькуляціях.

Допоки це не зроблено, будь-які нововведення, із прийменником «до» чи без, не змінять ситуації. Як бачимо, вони можуть її лише погіршити, адже, зрештою, викладач може повернути роботу своєму дипломнику та сказати: «Вибач, мені платять усього за п’ять годин мого керівництва ‑ я не встиг перевірити останній розділ і висновки».

Єгор Стадний, для Освіта.ua