Мені байдуже, чи їх Бог простить,
Та я орду ніколи не пробачу,
За Україну, що в вогні горить,
І на колінах за синами плаче!
Я не пробачу, я їх прокляну!
Щоб захлинулись у пролитій крові!
За підлу і приховану війну,
Розв’язану з «братерської любові».
Їх прокляну за сльози, кров і біль
Замучених, скалічених та вбитих,
За те, що в Україну звідусіль
«Бабла» кацапи пруться заробити!
За ці потоки бруду і брехні,
Словесне, нескінченне божевілля,
Горіти вам в пекельному вогні,
Конати від кривавого похмілля!
Це не народ! Це стадо, звірина!
Захланна, хамовита, кровожерна.
Життю там завжди була гріш ціна
Лише у п’янстві й матюках майстерна.
На нашім горі, крові і смертях
Це бидло щастя хоче збудувати!
Куди у них гріху подівся страх?
Чому їм дозволяє Бог вбивати…?
Мені байдуже чи їх Бог простить,
Та я їм цього не прощу ніколи,
І вже прийдеться так довіку жить
З гріхом в душі, а в серці жити з болем…
(Автор Мирослав Вересюк)