Віктор Громовий: Ігоре Леонідовичу, сформулюйте уже як підсумок розмови 5 основних кроків, які зараз варто зробити для порятунку профтехосвіти на рівні МОН,  на рівні регіонів і на рівні навчальних закладів?

Ігор Лікарчук:  Міністерство освіти і науки ніколи ситуацію в профтехосвіті не змінить і систему не врятує. Дай Бог, щоб це відомство розібралося із системами дошкільної, загальної середньої, вищої освіти…

Тож, якщо держава хоче врятувати систему і дати їй поштовх для розвитку, необхідно прийняти рішення про виведення її з підпорядкування освітнього відомства. Робити це потрібно негайно. Це є перший крок.

Коли я про це пишу чи кажу, мене завжди запитують: «А кому віддати?» Запитання абсолютно безглузде. Чому її потрібно  віддавати «під крило» якійсь державній інституції?  Професійно-технічно навчальні заклади необхідно приватизувати, акціонувати, передати у власність субєктам господарювання, заборонивши законом упродовж двадцяти-тридцяти років змінювати профіль своєї діяльності. У цьому й полягає сутність процесів роздержавлення системи, про що я не втомлююся говорити із початку 90-х років минулого століття. Це є другий крок.

Третім  кроком має бути створення реальної конкуренції в сфері підготовки робітничих кадрів. Не ділити  кошти між всіма закладами за надуманими і відірваними від життя формулами, а створення умов, за яких вони боротимуться за замовлення на підготовку кадрів. Немає значення з якого бюджету: державного, місцевого чи приватного. Ті, кому потрібні кадри, повинні їх замовляти.

Четвертим кроком має стати відмова від практики перетворювати заклади профтехосвіти в заклади соціального забезпечення та ще й гендлювання цим для отримання бюджетних преференцій. Якщо учні в ПТНЗ здобувають загальну середню освіту, то видатки  на таку підготовку мають  здійснюватися з відповідної освітньої субвенції, а не із коштів на професійну підготовку.  Якщо у закладах ПТНЗ навчаються люди, які потребують соціального захисту та підтримки, то видатки на це повинні здійснюватися з інших статей Державного бюджету, але не за рахунок коштів на підготовку робітничих кадрів.

Пятою і дуже важливою  важливою умовою початку реформ є негайна зміна менеджменту профтехосвіти, починаючи від найвищого рівня, і закінчуючи переважною більшістю директорів ПТЗН. Люди, які керували системою при трьох попередніх міністрах освіти, включаючи Януковича (агов, люстрація!), показали свою неспроможність щось у ній змінити. Вони не зможуть генерувати нові ідеї, спрямовані на її розвиток, бо перебувають під впливом потужного наукового й директорського лоббі із яскраво вираженим совковим мисленням... 

Ось такі пять перших кроків. Упевнений, що їх можна зробити упродовж року. Буде боляче. Але зцілення ніколи не буває приємним. Радуватимуть результати.